Хронічний нежить зазвичай виникає як наслідок повторюваних гострих запальних захворювань слизової оболонки носа або в результаті постійної дії на слизову носоглотки дратівливих чинників. Це захворювання може спровокувати дію занадто холодного або гарячого повітря, вміст у повітрі шкідливих домішок (пари хімічних речовин, дим від згоряння палива, пил).
Хронічний риніт може розвиватися в результаті дії всіх факторів, що призводять до тривалого чи часто повторюваного порушення кровообігу в стінці носової порожнини. Підвищене кровонаповнення слизової оболонки (гіперемії її), застійні явища в ній виникає, зокрема, при багатьох інфекційних захворюваннях (кір, скарлатина), при хворобах серцево-судинної системи, нирок, легень, ожиріння та інших станах.
Хр. нежить може також розвинутися при поширенні запалення з інших відділів органів дихання, в тому числі з носоглотки при розростання аденоїдів у дітей або при синуситах, коли постійне виділення слизу з носових пазух надає дратівливу дію на слизову оболонку носа.
Розрізняють три форми хронічної нежиті:
- Простий хронічний нежить.
- Гіпертрофічний нежить.
- Атрофічний нежить.
Простий хронічний катаральний нежить
Постій хронічний нежить характеризується розлитим почервонінням і рівномірної набряком слизової оболонки носа. Симптоми його схожі на ознаки гострого нежитю, але вони не так різко виражені. Загальний стан хворого здебільшого не змінюється.
Утруднення дихання через ніс і його закладеність звичайно більш виражене у положенні лежачи на спині або на боці. У цьому разі настає приплив крові до носових раковин. Судини внаслідок втрати тонусу переповнюються кров’ю і викликають закладеність однієї або обох половин носа. При повороті на інший бік закладає іншу половину носа. Виділення з носа мають більш або менш рідкий характер.
Ускладнення при хронічному катаральному нежиті можуть проявлятися у вигляді розладів нюху – ослаблення або повної втрати. Часто зустрічається ураження органу слуху. Набухання нижньої носової раковини, особливо її заднього кінця, може або безпосередньо перекривати гирлі євстахієвої труби, або посилювати застійні явища в ній. У таких випадках тривале зниження прохідності труби тягне за собою хронічне запалення середнього вуха. Таке ускладнення хронічного риніту часто зустрічається у дітей.
Внаслідок збільшення переднього кінця нижньої носової раковини уражається також слізний апарат. Набухання раковини в цьому місці може порушувати прохідність розташованого поблизу нижнього отвору носо-слізного каналу і викликати сльозотечу і кон’юнктивіт.
Прогноз при простому хронічному нежиті можна вважати сприятливим, оскільки медикаментозними або невеликими хірургічними заходами можна усунути набряклість слизової оболонки. Якщо вдається усунути причини, що викликали хронічний нежить, тоді можна говорити про ефективне попередження його рецидивів.
Хронічний гіпертрофічний нежить
Освіта і розростання тканин порожнини носа найбільш виражені при гіпертрофічній формі хронічного нежитю. Посилене утворення тканин при цьому зазвичай відбувається не по всій поверхні слизової оболонки, а головним чином в певних місцях, наприклад, в передньому або задньому кінці нижньої носової раковини або в передньому кінці середньої раковини. Іноді ж потовщення займає весь нижній край нижньої раковини.
Ознаки гіпертрофічного риніту схожі з симптомами простого нежитю. Гіпертрофія (розростання, збільшення) слизової викликає постійну закладеність носа. Вона мало реагує на застосування судинозвужувальних засобів. На відміну від простого нежитю, ця закладеність не змінюється при зміні положення тіла і голови. Слиз більш густа, відділення її ускладнене
При цій формі хронічного нежитю неправильне сильне сякання з одночасним притисненням обох ніздрів часто веде до захворювань середнього вуха, особливо у дітей.
Прогноз при цій формі відносно сприятливий, так як можливе усунення окремих розрослися ділянок слизової оболонки носа і відновлення носового дихання.
Атрофічний нежить і озена
Під простим атрофічним ринітом розуміють таке хронічне захворювання порожнини носа, яке виражається в атрофії слизової оболонки носа (витончення її і зменшення кількості слизових залоз, що призводить до пересихання). При цьому захворюванні відділення слизу знижено, вона має схильність до утворення кірок, але без запаху.
Прийнято вважати, що атрофічна форма нежиті розвивається з часом з гіпертрофічною. Атрофічний хронічний нежить може розвиватися під впливом деяких факторів зовнішнього середовища, особливо силікатної, цементної та тютюнової пилу.
Симптоми часто бувають виражені нерізко. Головною скаргою хворих є вказівка на постійну сухість у носі та горлі. Крім того, хворі часто скаржаться на тяжке відчуття тиску біля кореня носа і головні болі. Дуже неприємно також відчуття закладеності носа в результаті рясного утворення кірок. Якщо ці кірки починають розкладатися, то з’являється смердючий нежить, або озена.
Озена характеризується наступними основними симптомами:
- Наявністю у носі кірок.
- Специфічним запахом.
- Різкою атрофією не тільки слизової оболонки, але і кісткових стінок носових раковин.
Озена зазвичай супроводжується повною втратою нюху. Наявність кірок викликає сильний свербіж. Хворі часто колупають різними предметами в носі, що призводить до пошкодження носової перегородки.
У сучасних умовах така форма хронічного нежитю, як озена, зустрічається рідко, в основному у асоціальних хворих.
Прогноз при атрофічному нежиті сумнівний. Неважко усунути найбільш тяжкі симптоми, але повністю відновити нормальну функцію слизової неможливо. Нюх також не відновлюється.
