Цефазолін є бактерицидним антибактеріальним препаратом. Відноситься до групи цефалоспоринів 1-го покоління.
Дана група препаратів була відкрита ще в 60-х роках ХХ-го століття, після чого вони почали активно використовуватися в лікуванні різних інфекцій, проте, найбільшою активністю вони мали відносно грампозитивних мікроорганізмів. Було відзначено також хороший ефект при лікуванні черевного тифу – вкрай небезпечного на той період часу захворювання.
В даний час цефазолін при гаймориті практично не використовують і пов’язано це з тим, що:
По-первыхВо-друге
За піввікову історію більшість штамів мікроорганізмів встигли виробити стійкість до цього класу антибіотиків.
Дана група препаратів володіє великою кількістю побічних ефектів, що неприйнятно на сьогоднішньому етапі розвитку медицини.
Після появи даних про наявність стійких до цефазоліну мікроорганізмах, пошук нових сполук даної групи продовжився і вже у 70-х роках були отримані цефалоспорини другого і третього поколінь, багато з яких використовуються і донині. До них відносяться:
- Цефтриаксон;
- Цефотаксим;
- Цефтазидим та інші назви уколів від гаймориту.
Відмінною рисою цефалоспоринів є гарний розподіл по організму людини, тому вони застосовуються для лікування широкого кола інфекційних захворювань. У найбільшій концентрації цефалоспорини накопичуються в суглобах, жовчовивідних шляхів, верхніх і нижніх дихальних шляхах і сечовидільної системи, через яку виводяться у незмінному вигляді.
Незважаючи на те, що препарат вже значно застарів, він є одним з найдешевших антибіотиків і в деяких випадках (особливо після визначення чутливості до нього бактерій, що викликали розвиток гаймориту) може застосовуватися і в наш час.
Механізм дії
Цефазолін впливає на клітинну стінку бактерій, руйнуючи її. В результаті відбувається загибель бактеріальної клітини, а її вміст викидається в навколишні тканини.
Після внутрішньовенного або внутрішньом’язового введення, максимальна концентрація його в крові спостерігається через 1-2 години, а терапевтична концентрація зберігається до 8 годин.
Дозування
Таким чином, препарат для лікування гаймориту зазвичай вводять 3 рази на добу, в тому числі і вночі.
Середня добова доза цефазоліну для дорослих становить 1 грам.
Застосування цефазоліну, можливо з 1 місяця життя, дозування для дітей розраховується виходячи з 25-50 мг на кілограм маси тіла на добу. Береться вага дитини, наприклад, 19 кг множиться на середню дозу препарату 30 мг виходить 19 х 30 = 570 мг або 0,57 гр. Дозування ділиться на 3 частини і вводитися дитині кожні 8 годин.
Тривалість лікування гаймориту зазвичай становить від 7 до 10 днів. Але при цьому треба контролювати ефективність препарату. Якщо лікування не приносить помітного поліпшення на 2-3 добу, значить мікроби мають стійкість до цефазоліну і його потрібно оперативно змінювати.
Протипоказання
Абсолютними протипоказаннями до застосування цефазоліну є:
- Підвищена чутливість до антибіотиків цефалоспоринового ряду;
- Вагітність;
- Період лактації;
- Не призначають також препарат новонародженим дітям до 1 місяця.
Цефазолін з обережністю застосовують у осіб, що страждають порушенням функції нирок, для них дозування підбирається індивідуально, виходячи зі ступеня порушення видільної функції.
Побічні ефекти
Цефазолін, будучи цефалоспорином першого покоління, володіє великою кількістю побічних ефектів. До найбільш розповсюджених відносяться:
Алергія.
Алергічні реакції за типом кропив’янки, лихоманка з ознобом. Рідкими проявами алергії можуть бути бронхоспазм, розвиток ексудативної еритеми. Вкрай рідко може розвиватися епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та анафілактичний шок.
ШКТ.
Можуть розвиватися побічні ефекти з боку органів травлення у вигляді порушень моторної функції (блювання, діарея або запор), можливий розвиток на тлі лікування грибкового ураження травного тракту, тобто кандидозу слизових оболонок.
Печінка.
Рідко спостерігаються порушення функції печінки. Виявляються вони передусім, лабораторно у вигляді підвищення активності печінкових трансаміназ, лужної фосфатази та інших ферментів.
Кров.
Можливо, також негативний вплив на систему крові у вигляді пригнічення лейкопоезу (зниження числа лейкоцитів в крові), пригнічення тромбоцитарного паростка кровотворення, а також розвиток гемолітичної анемії.
Нирки.
Цефазолін може призвести до зниження видільної функції нирок, що вимагає контролю біохімічних показників.
Вени.
До місцевих реакцій на введення цефазоліну відноситься флебіт – запалення венозних стінок, по ходу вени, в яку вироблялося крапельне вливання. Або хворобливий інфільтрат – ущільнення шкіри в місці внутрішньом’язового введення.
